«Інститут розвитку міста Кривого Рогу» активно працює у сфері волонтерства та допомагає захисникам Кривбасу

Можна сидіти, склавши руки, нічого не робити, нити і пити валеріанку, прислухаючись до виття сирен, або взяти себе в руки та стати волонтером, допомагати нашим захисникам тим самим наближаючи нашу перемогу, – начальник відділу розвитку туризму «Інституту розвитку міста» Ганна Літвінчук.

Робота в інституті розвитку м. Кривого Рогу передбачає створення та реалізацію проектів, які допомагали б нашому місту ставати більш комфортним для життя людей. Але зараз інший час – це потім, після війни ми думатимемо, як наше рідне місто зробити ще кращим, зараз же треба всі сили кинути на допомогу тим, хто на фронті.

Ще з 2014 року багато криворіжців брали активну участь у волонтерському русі, плели кікімори та маскувальні сітки для солдатів, організовували покупку та доставку на передову бронежилетів, касок, тепловізорів та іншу так необхідну нашим хлопцям амуніцію.

- Те, що відбувається останнім часом, ця війна, для багатьох людей стало шоком, - розповіла Ганна Літвінчук, - вони до останнього відмовлялися вірити в те, що Росія таки наважилася на повномасштабну атаку на Україну. Далеко не всі з різних причин можуть взяти зброю і йти проливати кров за нашу свободу, за Україну, наш спосіб життя і саме право називатися українцями. Але всі можуть допомогти наблизити довгоочікувану перемогу. Для цього не треба бути військовим фахівцем. Потрібно просто мати бажання працювати, робити щось потрібне. У перший день війни я розмістила на своїй сторінці у Фейсбуці інформацію про те, що люди плетуть маскувальні сітки і їм потрібен матеріал та вільні руки. Сама я в той час сиділа вдома з трьома дітьми і кудись вийти не мала змоги. Дуже швидко на моє прохання відгукнулися люди, і я їх звела з тими, хто робить сітки. Головна проблема в тому, що люди не зістиковані один з одним. Я вирішила стати диспетчером і допомагати волонтерському руху.

З того часу робота дуже швидко закрутилася. Ганна розповідає, що буквально першого дня було близько 300 звернень. Дзвонили різні люди, різного віку. Якось навіть бабусі зателефонували. Сказали, що у них є мішковина та інший матеріал, запропонували це використати. Всі люди говорили в принципі одне: ми хочемо чимось допомогти. В результаті я з'ясовувала, де потрібні їхні руки, дізнавалася - хто чим може допомогти і як бачить свою допомогу. Потім пішли перепости моєї інформації та звернень стало ще більше.

Оскільки були люди і з Даманського, і з Інгульца, а добиратися умовно до центру міста їм було важко, було вирішено організувати групи з плетіння маскувальної амуніції на місцях. Прийшло розуміння того, що волонтерські центри мають бути по всьому місту. Їх стали організовувати переважно у школах.

- Мені дуже допоміг досвід роботи в Інституті, тому я легко знаходжу контакт з людьми та знаю, як організувати той чи інший процес, - наголосила Літвінчук, - буквально на 2-3 день військового волонтерства приїхали кореспонденти з «1 Міського» та «Рудани», зняли відеосюжет. У результаті дізналося ще більше людей про координацію волонтерських зусиль. Щодня ти щось робиш і це тобі приносить задоволення. Це дуже важливо для всіх. Насамперед для тих, хто захищає нашу Батьківщину, а також і для тих, хто "волонтерить". Першим це дозволяє врятувати життя та перемогти ворога, а другим – відчувати свою потрібність, причетність до тієї колосальної боротьби, яку веде сьогодні наша країна, кожен українець за своє виживання. Плюс - це і хороший психологічний прийом, коли ти не сидиш днями безперервно, читаючи військові новини і хвилюючись, спалюючи свої нерви, а направляєш свої сили та енергію в потрібне русло, тим самим розвантажуючи свій психоемоційний стан. Так що, дорогі друзі, не соромтеся – думайте, чим можете допомогти у цей воєнний час та приєднуйтесь!